Україна на Бієнале: "Парламент", постправда і fashion

Важко уявити, як поєднуються мерехтливі, "розірвані" електромагнітними завадами фото членів парламенту із колекцією одягу, що рефлексує над стилем української андеграундної молоді.

Та цей неочевидний взаємозв'язок владної еліти і суспільства - одна із площин, яку досліджує експозиція Українського павільйону на 57-й Венеційській бієнале.

У її центрі - фотосерія Бориса Михайлова "Парламент". За словами самого художника, це "проект про правду, в яку ніхто не вірить".

Відкриття павільйону відбулося 9 травня. Сама ж Венеційська бієнале починається 13 травня.

"Білий куб" українського павільйону поселився цьогоріч у Канареджіо - тихому, автентичному районі Венеції із багатою історією. Кураторство павільйону доручили техаському музею Dallas Contemporary і його представникам - Пітеру Дорошенко і Лілії Куделі.

Саме вони запропонувати створити у павільйоні експозицію, побудовану довкола сольного проекту Бориса Михайлова - його останньої фотографічної серії "Парламент".

Фотографія в епоху постправди

Борис Михайлов - визнаний український художник, родом із Харкова, володар багатьох мистецьких премій. Один із найвідоміших його проектів - фотографічна серія "Історія хвороби" (1997—1999) оповідає про життя харківських безпритульних.

Але "Парламент" - це інше. За словами кураторки Лілії Куделі, новий проект показує Михайлова - досі відомого здебільшого як хронікера пострадянського суспільства, що переосмислює залишені радянською епохою травми - із зовсім іншого боку.

Борис Михайлов почав знімати "Парламент" у 2014 році, у розпал конфлікту на Донбасі. Перші знімки серії зроблені під час телевізійних дебатів у німецькому парламенті щодо збройного конфлікту на сході України. Пізніше до них додалися "портрети" й інших європейських і українських політиків.

Ефект "тремтіння" на його світлинах, так званий "ґлітч", зроблений механічно, через фізичні маніпуляції із антеною, - невипадковий.

"Насправді, він (Борис Михайлов. - Ред.) не має на меті фіксувати якісь конкретні зображення. Тобто, ви там не знайдете якихось чітко впізнаваних осіб. Натомість, Михайлов намагається подати такий абстрактний образ сучасного політикуму і показати взаємозв'язок, що існує між ось цими, як він каже, "тремтливими" елітами і суспільством", - розповідає Лілія Куделя.

За її словами, проект резонує із концепцією сучасного "суспільства постправди", коли інформація може бути інтерпретована вкрай різними способами - "залежно від того, звідки дивитися".

"Це серія, яка дуже характерно відображає синдром нашого інформаційного, перевантаженого суспільства", - каже пані Куделя.

Куратори вважають, що і сам проект, і жанр, у якому працює Михайлов, якнайкраще резонують із цьогорічною темою усієї Венеційної бієннале - Viva Arte Viva - "Хай живе живе мистецтво!"

"Це тема, яка досліджує нові шляхи гуманізму - що гуманізм означає сьогодні? На мою думку, фотографія - це найбільш чесний вид мистецтва. І за прикладом таких Михайлівських серій, як "Історія хвороби", можна сказати, що це справді найбільш гуманістичний вид мистецтва, тому що закцентувати увагу на маргінальних членах суспільства і по-чесному зобразити їхнє буття - це, по-моєму, є апофеоз гуманізму", - вважає Лілія Куделя.

Куратори вважають, що "Парламент" Михайлова буде апелювати "до будь-якої аудиторії, а не тільки до тих людей, які цікавляться пострадянською реальністю чи Україною".

Борис Михайлов про серію "Парламент":

"Спершу є ідея, і вона ніби як у повітрі. Робота ж виходить, коли візуальність, яка випадає, збігається із цією ідеєю, з тим, що ти відчуваєш у цей час. Мені пощастило: картинка сама на мене вийшла.

Візуально - це портрети, зроблені під час телевізійних трансляцій парламентських дебатів. Це абстрактний портрет узагальнених почуттів, викликаних реакцією на кризу. Це тіні, ніби відображення у "кривому дзеркалі", які виходять, коли йде складний пошук виходу.

Такий тип портрету відповідає моєму сьогоднішньому відчуттю, що навіть парламент - одне із головних місць сьогоденного життя, такий сучасний храм віри й сподівань - не може одразу відповісти на важливі запитання, що постали перед світом.

Це винятково моє відчуття, і воно не претендує на об'єктивність, але воно, як мені здається, пронизує зараз увесь світ. А я намагаюся розібрати те, що, як мені здається, стає всезагальним.

Це проект про минаючу реальність, якої більше немає, чи це проект про правду, в яку більше ніхто не вірить.

Представляючи Україну на Бієнале, мені хотілося б через віднайдені естетичні рішення сказати про щось глобальне, що охоплює увесь світ.

Сподіваюся, що таке моє дослідження вдасться і видасться цікавим, і що через інтерес до моєї роботи виникне інтерес до місця, де я народився, і до країни, яку я представляю".

Акомпанемент: звук і колір

Але "Парламент" Бориса Михайлова буде в Українському павільйоні не один. Його у вигляді "мультидисциплінарного акомпанементу" доповнять роботи та інших українських молодих митців.

Один із таких елементів доповнення - звук. Звукову інсталяцію українського "білого кубу" на Бієнале створила молода київська арт-група Sviter.

"Якщо Михайлов розщеплює візуальну інформацію, то Sviter збирає ці розщеплені дані і робить із них аудіо інсталяцію", - розповідають про проект куратори.

Ще одна частина інсталяції - проект Антона Белінського, fashion-дизайнера, який, як кажуть куратори, також "працює на межі документалістики в моді". Для Українського павільйону він створив капсульну колекцію одягу.

Зрештою, завершать експозицію українського павільйону дві фотокниги, які створила група "жýжалка": Shoot Me, Please ("Сфотографуй мене» або «Застрель мене") і Black Album ("Чорний альбом").

Український павільйон буде відкритий для відвідувачів вже із 10 травня.

Венеційська бієнале триватиме до 26 листопада 2017 року.