Книга року ВВС: Підземні скарби, драні джинси та угода з дияволом

Рецензія члена журі Віри Агеєвої на книжку Андрія Бачинського "Ватага веселих волоцюг", яка увійшла до довгого списку Дитячої Книги року ВВС-2018.

Андрій Бачинський додає ще один сюжет до розмаїтої міфології Львова, зокрема Львова підземного, азартно й старанно збагачуваної в сучасній белетристиці.

То нам розповідають про місто Лева, куди прибувають кораблі з усіх морів, то про старовинні магічні манускрипти чи бібліотеки-лабіринти.

(Попередження: текст містить спойлери!)

Ватага Веселих Волоцюг, троє кмітливих і спритних однокласників, яких знуджує повсякдення, шукає пригод під землею.

Бо насправді річка у Львові є, тільки треба знати, як до неї дістатися. Не без допомоги досвідчених дигерів, зрозуміло. І бажано з відповідним спорядженням, бо телефонний зв'язок у підвалах і печерах не надто надійний.

Екскурсії в каналізацію зараз якось увійшли в моду. Так що батькам, які виховують підлітків, книжку Андрія Бачинського варто прочитати хоча б для того, аби знати, де шукати дітей, коли всі можливі варіанти вже ніби перебрані.

Тож шкільні друзі Василина, Віталій і Влад (їм подобалася абревіатура www) цілковито новою пригодою вмить спокусилися.

Коли вірити цьому сюжету, у львівських підземеллях скарбів неміряно. Тільки треба змиритися з тим, що шукати доведеться може й дуже довго.

Та й вилізеш із каналізаційного люка десь біля опери в брудних кросівках і подраних улюблених джинсах, ще й покусаний комарами. Накладні витрати, так би мовити.

Тим, хто боїться мишей та пацюків, теж варто добре подумати: може, краще в руфери податися і зі старовинних черепичних дахів за зорями спостерігати. Утім, джинси й на драбинах легко порвати.

Урешті подорож юних львів'ян берегами загнаної під асфальт Полтви обернулася благородною рятувальною експедицією, бо школярі захотіли допомогти знедоленому мешканцеві підземелля.

Так до цілком сучасної історії про дигерів та руферів приточується давня легенда. Велике кохання, батьківська сваволя, підступні єзуїти, угода з дияволом, таємнича ніч у музеї, сфальшовані старовинні документи…

Добре, що сучасні діти, принаймні наші веселі волоцюги, не схильні вірити містичним жахіттям. Це рятує від багатьох негараздів і безглуздих прикрощів.

За дивоглядними розповідями дядька Семена з берегів Полтви вони зуміли розгледіти і вгадати ознаки психічного розладу. І фактично змогли виконати функцію соціальної служби, повернути зрозпаченого безхатька Сема до реальності.

Можливо, їм це вдалося тому, що ніколи не втрачали спасенної здатності іронічно дистанціюватися від макабричних спокус чи то диявола, чи то авантюрників, які грали страшну роль. Зрештою. В основі багатьох легенд лежить якийсь реальний людський досвід, і краще звіряти сюжети з історичною дійсністю. Аніж з нездоровими фантазіями.

Веселим волоцюгам пощастило ще й у тому сенсі, що їх оточують переважно доброзичливі й здатні на розумінян дорослі. Навіть учителі, яких часто в підлітковій літературі зображують відчуженими від дітей.

У повісті Андрія Бачинського педагогів та вчителів об'єднують часом спільні інтереси, часом схожі фобії. До прикладу, вчителька біології панічно боїться мишей, а Василина лякається звичайних щурів. Часом, як нам усім у дитинстві розповідали, щось маленьке сіре лякає більше, ніж зграя вовків.

Попри страхи й випробування, що випали на долю невгамовних шукачів пригод, текст полишає світле враження. Бо маленьке добре, яке кожен здатен зробити тут і тепер, точно трохи змінює рівновагу сил у світі, додаючи любові й послаблюючи владу зла.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua