"Ура! Все жахливо!" Як в Англії відкривалися паби після першого в історії локдауна

"Друзяко, та ти змінився!" - клієнт вдивляється в обличчя бармена в рідному пабі. "Ти просто давно мене не бачив", - ховає усмішку "друзяка", якому на вигляд добре за шістдесят. Вони не бачилися 106 днів.

4 липня після трьох з гаком місяців коронавірусного карантину в Англії відкрилися паби, ресторани і кафе. Дві інші частини Сполученого Королівства, Шотландія і Уельс, вирішили з цим почекати, а Північна Ірландія відкрила такі заклади днем ​​раніше.

Кабаки в Англії не закривалися ніколи - принаймні, в недалекому минулому.

Паби працювали навіть під час обох світових воєн. У Першу, правда, уряд змушував їх закриватися рано увечері, з думкою про те, що робітники на заводах повинні бути тверезими і без похмілля. Під час Другої світової, під німецькими бомбардуваннями, паби працювали як зазвичай - наскільки було можливо це "зазвичай".

І ось прийшов коронавірус - і уряд вперше в історії розпорядився з 21 березня закрити паби, ресторани і кафе. А 4 липня дозволив відкрити їх знову.

Теоретично, паби мали відкритися з усілякими заходами, які уряд детально описав у офіційній "інструкції" для цих закладів.

Але три паби на південному сході Лондона, які відвідав у суботу кореспондент Російської служби Бі-бі-сі, поставилися до цих рекомендацій абсолютно по-різному: від суворого дотримання до повного ковід-дисидентства.

"Ви забронювали? Добре. Пішли. Ось ваш столик. Сидіти тільки тут", - діловито зустрічає першого після локдауна клієнта (ним виявився кореспондент Бі-бі-сі) рудобородий метрдотель великого пабу на жвавому перехресті.

"Бачите кружечки на підлозі біля бару? Замовляти можна тільки з цих позицій. Якщо вони зайняті - треба почекати", - продовжує метрдотель. На столику лежить маленька анкета - ім'я, поштовий індекс, телефон, дата відвідування - щоб відстежувати заражених, якщо такі будуть. Такими є вимоги уряду.

Спробу повернутися від бару з пінтою пива тим же шляхом, яким ішов від столика, мило, з посмішкою забороняють дівчата за баром: ні, назад треба йти навколо, он там, через іншу залу.

Зупинитися в тому залі під екраном з цікавим футбольним матчем не дає вже знайомий метрдотель: "Вибачте, я не можу вам дозволити тут стояти. Можу переключити цей матч на той екран, що над вашим столиком".

"Так, зараз у нас все трохи дивно", - це метрдотель обговорює з іншими клієнтами, молодою парою, процедуру замовлення їжі.

"Трохи", ага.

За кілька сотень метрів - інший паб, старий і маленький, той самий, де бармен відгородився від клієнтів плексигласовим захисним екраном.

Крім цього екрану, інших запобіжних заходів не видно. Чужі сюди не ходять, а своїм дотримуватися соціальної дистанції несила.

Маленький дідок, який, судячи з вигляду і ходи, відвідує цей паб з моменту його відкриття 150 років тому, прочовгав кілька метрів від дверей до стійки бару, переможно підняв руки, ніби щойно забив гол: ура, ви знову відкриті, який же я радий! - і тут же йде обійматися з друзями, які згуртувались за столиком у кутку.

Але його зупиняє бармен, який вийшов з-за своєї прозорої ширми і обійняв дорогого гостя: постривай, друже, ось тут папірець і ручка, напиши свої ім'я та телефон і поклади ось сюди в ящик. Вибач, так треба.

Якби цей паб намагався дотримуватися рекомендованої урядом дистанції між клієнтами - щонайменше метр - то в ньому помістилося б, напевно, людей сім-вісім. Але тут під кожним з чотирьох екранів - на двох перегони, на двох футбол - сидять тісним колом компанії по кілька людей.

"Ну не зовсім те, що раніше, до локдауна, але хоч щось, - міркує один із завсідників, вийшовши на вулицю покурити. - Життя повертається".

за декілька кварталів, подалі від жвавих вулиць та туристичних стежок - ще один паб. Тут чужинці тим більше не ходять - тільки свої, жителі найближчої округи і деякі посвячені з трохи більш віддалених районів.

Рекомендації уряду щодо запобіжних заходів сюди теж ще не дійшли. Цей паб просто відкрився наче нічого й не було - навіть імена відвідувачів не записують.

"Я дивлюся, у вас тут ніяких "стійте тут, сидіть там", - кажу я.

"Ну так. Але, боюся, все-таки доведеться вводити", - зітхає бармен.

Кілька десятків людей збираються біля бару і в неймовірно гарному і затишному дворику, радісно обіймаються - не бачилися три місяці, ходять від столика до столика.

Причому це в основному ті ж люди, які урочисто і сумно, хоча і дуже гамірно, "закривали" цей паб ввечері 20 березня.

"Ну ми ж п'ємо відповідально", - обговорюють свою поведінку два сусідніх столики над третіми або четвертими пінтами о третій годині дня. "Пий відповідально" - це слоган британської соціальної реклами.

Про коронавірус на коротку мить нагадує тільки один епізод: сяючий господар, обходячи столики, намагається обійняти і поцілувати молоду відвідувачку з дитиною в колясці, але та (на відміну від інших завсідників) м'яко відсторонюється: no-no-no, не зараз.

Інструкції уряду, як пабам організувати роботу після локдауна, докладні, але не дуже суворі.

У них описано все - дистанція між відвідувачами і персоналом, допустима кількість відвідувачів, попереднє бронювання, маршрути пересування пабом, безконтактна оплата, одноразові меню, антисептики тощо - але в кожному або майже кожному пункті є фраза "там, де це можливо" або "якщо це можливо".

Власник пабу в приморському місті Портсмут, емігрант з Росії Володимир Насадович пояснює, що кожен паб мав скласти "оцінку ризиків" і перелік заходів, і потім все це може зайти і перевірити уповноважений від місцевої ради.

"Я багато чого зробив. По-перше, не можна включати звук, коли показуєш футбол. Я не буду включати ігрові автомати. На більярді можна грати тільки на одному столі з двох. Переставив столи так, щоб була дистанція більше метра. Ніхто не сидить за баром - я весь бар обгородив стільцями і пов'язав стрічкою, щоб була відстань в два метри між людиною, яка робить замовлення, і персоналом. Ніхто не повинен стояти в пабі - всі повинні сидіти. Загалом, досить важко", - розповідає пан Насадович.

Дуже багато власників британських пабів останніми тижнями скаржилися в пресі, що вони і в "мирний час" працювали на межі рентабельності, а з усіма цими обмеженнями і витратами на закриття (нерозпродане пиво довелося просто зливати) і відкриття неминуче підуть у мінус, і тому дозвіл відкритися їх не дуже й радує.

"Це повний привіт взагалі. Я взагалі не знаю, чи виживу, чи ні. Мало того, що три місяці був закритий, притому що з мене по повній знімають ренту і все інше, так ще й незрозуміло, що буде далі", - говорить пан Насадович.

"У мене футбольну трансляцію дивилися, скажімо, сто людей, а зараз будуть дивитися тільки сорок, - продовжує власник пабу. - У мене змагалися дві жіночі команди з дартсу, одна чоловіча з дартсу і одна чоловіча з пулу (більярду). Тобто, щовечора у вівторок, середу, четвер постійно йшли змагання. А зараз мене цього позбавили, всі ці ліги скасовані... Загалом, все жахливо. жахливо. Не знаю, як все буде".

4 липня відкрилися тільки 70% пабів, ресторанів і кафе Англії. Решта 30% вирішили почекати.

Деякі, можливо, так і не відкриються вже ніколи.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!